- Один чи десять?

- Що?

- В якому сенсі «що»? Невже важко перепитати нормально? «Що» в сенсі «я перепрошую, я не зрозумів питання» чи «що» у сенсі «курва, я не почув, що ти там триндиш, гівно собаче»?

- Що?

- Дякую, друже, стало легше. Добредобре, - хлопець, котрий це говорив вимовляв «добре» і ще одне «добре» без усілякої павзи, наче це було одне слово, - я, в принципі, розумію всю СКЛАДНІСТЬ ситуації й ТОМУ пробачу тобі те, що, бляха, якогось бена знову кажеш «що». Нумо, мій дорогенький, пригадаємо усе, що відбувалось з того моменту, як ти очуняв. Добредобре? - хлопець зачекав декілька секунд, сподіваючись отримати відповідь, але оскільки нічого не почув, то вирішив діяти сам, - срав пес, їли гуси. Ну нічого ж такого не трапилось НАСТІЛЬКИ незвичайного, щоб ігнорувати мої питання. Отож, ти прокинувся і помітив, що не можеш особливо рухатися, бо зв’язаний. Чесно, друже, я в душі не гребу чи в тебе таке було раніше. Може ти з тих, хто полюбляє шибарі. Ти ж знаєш, що таке шибарі?

- Так.

- Слав богу, ти нарешті чітко мені відповів. Хоча тут цілком логічно було спитати «що?». Я не маю нічого проти, якщо тобі подобаються всі ці зв’язування. Що хочеш те і роби в ліжку. І з ким хочеш теж. Тим паче, що зараз місяць гордості. Це, капець, як круто, що там Комфі зробили та всі інші компанії з тією веселкою у своїх емблемах. Чи тобі, то не подобається?

- Нормально.

- Ох ти, капець, який нудний співрозмовник. Може мені поговорити з людиною, що навпроти тебе.

- Я підтримую, - неочікувано швидко зреагував співрозмовник навпроти.

- Ти класний! Ти мені подобаєшся. 100 очок Ґрифіндору. Але, СУКА, НІКОЛИ, БЛЯ, НЕ ПЕРЕБИВАЙ МЕНЕ, БО Я ЗАРІЖУ ТЕБЕ, НАХРІН. Зрозумів мене?

- Вибачте.

- Добредобре, ти теж вибач, що я так різко завівся, бо просто втомився. Отож, зараз ви сидите зв’язані один навпроти іншого і думаєте, що сі, блін, стрєсло. Перед вами сиджу я в цій масці віслюка і щось вам зараз розповідаю і ви б, мабуть, з радістю стулили б мою пельку, але, нагадую, що ви зв’язані. До речі, кльова ж маска? Моя кохана робила. Вона просто реквізиторка в місцевому теа...Теаполісі. Студія в нас така є. Чули? - після цих слів Віслюк засміявся, - та, який в сраку, Теаполіс? Ви ж одразу викупили, що мова йшла про театр. Я облажався. І тепер, на жаль, маю просто заради власної безпеки вас вбити. Пробачте. Давайте на чувачі кого першого, - Віслюк знову витримав павзу і засміявся ще сильніше, - та я гоню. Нема в мене дівчини. Я цю байду сам зробив. Фсьо, фібачьте, - Віслюк промовив то з німецьким акцентом, - більше не буду затягувати. Отож, ви один одного не знаєте і якраз чудовий час, щоб познайомитися. Як тебе звати, мій нудний друже?

- Олексій.

- Бляха, я скільки Олексіїв знаю і жоден не був такий зануда як ти. Згадав одну смішну історію про твого тезку. Пам’ятаєте ці часи, коли були дискотеки та, коли ти студент, то, щоб зекономити ти набухуєшся перед входом? Цей славетний коктейль на трьох з банки «Рево» і пляшки горілки, яку купляєш в магазині біля двіжу. Ну схема проста, як гра на скрипці черепашок. Ти маєш вмазати так, щоб зайти на дискотеку і тобі більше не хотілось, але було лаве, щоб купити якійсь тьолці коктейль, щоб потім, ну, ви самі знаєте. І, типу, на трьох банка «Рево» і пляшка, то канонічно, як вітрувіанська людина. От ідеально просто. Та, коли вас всього двоє, то схема перестає працювати бо хтось, а конкретно, Олексій, був в сраку п’яний. Його навіть охорона не пропустила, бо він не пройшов фейсконтроль. А там пускали всіх. Ну крім тих, хто ригав на туфлі охорони. Били там, звісно, значно більше людей, ніж не пускали, але тут все по ділу. Тепер твоя черга, - Віслюк звернувся до візаві Олексія.

- Женя, - впевнено, можливо навіть занадто, як для ситуації, в котрій він перебував, представився він.

- Женя? Знаю я Женю, але не одного, а одну. Така шикарна МІЛФа. Ух! Але потім про неї поговоримо, бо я й так сильно затягнув перший акт. Погодьтесь?- Олексій і Женя просто хитнули головою, мов, достатньо вже триндіти, чувак, кажи, що ти хочеш, - отож, ви помітили, що я витягнув з відра листочок, на котрому було написано єдине слово «палець». І потім я спитав у Олексія — один чи десять. Зрозуміли?

- Ніхріна ми не зрозуміли! Скажи, бляха, вже нормально! - майже вигукнув Женя.

- ДОБРЕ! СКАЖУ! РАЗ ВИ ВЖЕ ТАК ХОЧЕТЕ, - не стримував себе Віслюк, - Олексій має право вибрати відрізати один палець йому чи десять пальців Жені. Після його вибору і того, як я це зроблю, ви здобудете волю. Добредобре, я розумію, що ситуація для вас не найкраща, але у відрі був ще один папірець з надписом «Око» і вибирати прийшлось би одне чи два. І, чесно кажучи, цей варіант значно гірше. Отже, моя знайома МІЛФа Женя. В ліжку вона богиня. Я знаю, що кажу. Ну, було якось. Вона ще й машину має і водить — дай боже, щоб всі так водили. По хаті не просто може борщ приготувати, а й ще зайву траву газонокосаркою з подвір’я прибрати. Все вміє, все має. Крім чоловіка. От чого так?

- ТИ ЗНУЩАЄШСЯ? ТИ, КУРВА, ЗНУЩАЄШСЯ? ЯКА В СРАКУ ЖЕНЯ? - заволав Женя, - ти щойно повідомив цьому...

- Я Олексій, - сказав Олексій.

- Та пох.., гаразд, Олексію, що він має право вибрати відрізати йому всього один палець чи десять мені. І заради підтримки розмови почав згадувати якусь всрату Женю?

Далі відбулось те на що не очікував ніхто. Віслюк, хоча це й видно не було, але все ж таки було чути, почав плакати.

- Ти думаєш мені це подобається? Ти не думаєш, що я теж заручник, як і ви, в цій ситуації? Може хтось викрав мою донечку Юлю, якій всього шість років і наказав мені влаштувати цей спектакль? Видав мені цю грьобанну маску віслюка і цю тупу чорну футболку, в якій, капець, як спекотно. Чого на ній намальоване якесь свердло і до чого там надпис «Done»? Я просто намагаюсь розповідати щось про моїх друзів, щоб відволіктися. Вибач, але про «відволіктися» я в першу чергу кажу про себе. Я не кожного дня проводжу такі прекрасні весільні конкурси з відрізанням пальців.

- Вибач. Але й ти маєш розуміти мене.

- Я, повір, розумію тебе, як ніхто. В мене немає вибору, як і в тебе. Вибір є тільки в Олексія.

- Ахєрєть вибір. Відрізати палець мені чи десять Жені. Кожного дня, бляха, вибираю, яку одягнути сорочку і кому відрізати пальці.

- В тебе пиздата сорочка і десять пальців, - підсумував Віслюк.

- Дякую. Сорочку я вибрав швидко, бо єдина чиста, а от з пальцями я так швидко вирішити не можу.

- От тому поговорім про мою подругу Женю. І вона ж в мене не єдина така. Є ще Аня. Отвічаю, пацани, взагалі соска. Там, бляха, вибачте, за от цю банальність, але сісюлі — в них можна спати, жопа — такий горіх, що білки б викрали та сховали в дупло, якби побачили. Плюс вона розумна, ходить до театру, дивиться класні фільми, чудове почуття гумору, сідає на шпагат. Стопе, а що це щойно було, пацани, після моїх слів про «сідає на шпагат»? Що за хтиві погляди? От чого в неї теж немає хлопця?

- Херова реклама, - відповів Олексій.

- В сенсі?

- Ну, типу, ти знаєш, які твої Аня і Женя шикарні, але хто ще про них знає?

- Та дофіга хто. Аня має профіль в тіндері. Навіть перша пише хлопцям, але якогось милого їй везе тільки на деганів різних. Де просто нормальний хлопець, який хоча б знає, що у слові «привіт» немає літери «д», або не розповідає якусь дичину про чисту ауру?

- Сука — життя, - відповів Олексій, - але пояснення не буде чого воно «сука» саме для них. Я поняття не маю.

- Треба чекати, - додав Женя

- Що за банальна шняга, друже? - спитав Віслюк, - чого чекати? Повір, вони вже замахалися чекати!

- Вірю! Сам такий був. Я айтівець, без шкідливих звичок, ще й не стрьомний, а дівчину знайшов тільки минулого року. Ми одружилися за три місяці та зараз чекаємо на дитину. Зараз я, Олексію, звертаюсь до тебе. Ти розумієш, які зараз часи, а мені, як айтівцю треба пальці, щоб я міг кодити та забезпечувати свою сім’ю. Брате, я тебе щиро прошу, вибери «один палець». Я тобі потім допоможу з усім, коли нас звільнять. Будь ласка.

- Нічого собі, яка пропозиція. І що скажеш, Олексію?

- Я скажу, що я не знаю.

- Капець, ти мудак. Людина не просто почала слізно молити тебе, щоб ти позбувся всього одного пальця. Тим паче, що ти можеш вибрати, який саме палець. Людина тобі запропонувала підтримку. Ти потім можеш стати хрещеним батьком. До речі, Женя, а хто у вас буде: син чи донька?

- Син.

- Вони б могли на твою честь малого назвати.

- Без питань. Олексій Євгенович звучить гарно.

- Ну і що скажеш?

- Це буде боляче?

- Так. Але значно менш боляче, ніж Жені, якщо я відріжу йому десять пальців.

- Я згодний. Але зроби то швидко.

- Добредобре.

Віслюк заніс ніж над мізинцем Олексія.

- Хоча Женя може і обманювати тебе. Ніхріна він тобі не заплатить і ніякого сина в нього нема. Ти ж не знаєш його!

- Я клянуся! Що ти, бляха, робиш? Ти від цього кайфуєш? Зовсім не схоже, що хтось тримає в заручниках твою донечку.

Віслюк не просто засміявся, він гучно зареготав.

- І ви повірили? Капець, ви наївні! Але я, справді, маю полегшити тобі вибір. В тебе, Олексію, є десять секунд, щоб обрати. Інакше я відріжу тобі палець. Десять. Дев’ять.

- Брат, я тобі отвічаю в мене є дружина...

- Вісім.

-...вона реально має народити...

- Сім.

-...але, вибач, я наїбав тебе не сина...

- Шість.

-...а доньку. Але, я клянуся матір’ю...

- Я б повірив. Він матір’ю клянеться. П’ять.

- ...я дам тобі гроші. Я добре заробляю...

- Чотири.

- Будь ласка, це всього один палець проти моїх десяти!

- Три.

- Ріж мені палець, падло!

- Два.

- Це твій вибір. Точно? Один.

- НІ! БЛЯ! Я не можу. Вибач, Женя.

- Сука.

- Реально, вибач, Женя, але то його вибір. Він, до речі, вирубився від страху. Помітив? Почнімо. Ліва чи права рука спочатку?

Олексій очуняв від того, що йому хтось дав смачний ляпас. Навпроти нього сиділа зв’язана дівчина, до котрої звернувся Віслюк:

- Він трішки пропустив, але повірить тому, що я витягнув з відра. Отож, люба моя, одне чи два?

Олексій не почув відповідь дівчини через власний істеричний сміх, бо помітив, що у неї не було лівого мізинця.