Село Зоряного потоку було осяяне блиском свічок у ніч літнього сонцестояння. Вулиці переповнювалися місцевими жителями, які прогулювалися вздовж будинків, усміхаючись одне одному. У їхніх руках горіли невеликі пляшечки з воском, створюючи теплий і таємничий вогняний шлях. Ця ніч належить не тільки живим, але й загиблим, адже вона відкриває місток між двома світами. І саме в цей особливий час Іван вирішив розповісти свою історію – власну легенду.

Увесь день Іван мріяв про зустріч із загадковою жінкою, коханою, яка відійшла з життя. Його душа була засмучена, а серце не вміло віднаходити відповіді на невирішені питання. Він був незадоволений життям, що вирувало у його душі та заволодівало його думками.

Нарешті, увечері, коли сонце опустилося над обрієм, Іван ставив свічку біля могили своїх предків. Вогонь засвітив сірий камінь та високі покрівлі домівок, створюючи загадкову атмосферу. Іван закрив очі і почав плекати спогади про свою кохану Оксану.

Відчуваючи тепло свічки на обличчі, Іван уявляв собі, як вони разом були щасливі. Вони гуляли по селу, тримаючись за руки, із невимовним задоволенням спостерігали за вечірніми зірками. Їхнє кохання було міцним, але коротким, бо смерть не має милосердя навіть до найщасливіших душ.

Тривала мить, і Іван відчув побачення. Його очам з'явилася ніжна посмішка Оксани. Вона випромінювала ніжність і любов, які він втратив. Їх душі з'єдналися в одному просторі, звільнившись від меж часу та простору.

Оксана промовила до нього слова, які занурилися в його серце, ніби незгасні вогні: «Іване, твоя душа повна засмучення та незадоволення. Але я завжди буду поруч з тобою, вірна кохана, як і раніше. Пошукай спокою і відповідей у своєму серці, воно знає правду. Наша любов не вмирає, вона перебуває поза межами життя».

Іван розігнав очі й відчув, як спокій огортає його душу. Він зрозумів, що відповіді на його питання завжди були всередині нього, а Оксана була його посиланням на цей внутрішній світ. Вона завжди буде поруч, якщо він зможе знайти спокій у своєму серці.

Зі скорботою Іван промовив до Оксани: «Ми розлучимося, але твоя присутність завжди буде зі мною, навіть після смерті. Дякую за вічну єдність наших душ, за те, що вірна кохана виходить назустріч з мертвим світом, щоб підтвердити наше безсмертне кохання».

Згасаючі свічки символізували кінець цього незвичайного побачення. Але вогонь в їхніх серцях не вимовив останнє слово. Оксана й Іван знали, що навіть після розлуки їхні душі залишаться з'єднаними, а легенда про їхню любов продовжить жити в серцях нащадків.

Тепер, кожного літнього сонцестояння, Іван приходить до могили своїх предків. Він розміщує свічки, дивлячись на їхні плинні вогні, які підтримують зв'язок з Оксаною. Його незадоволення і невирішені питання вже не турбують його так сильно. Він знайшов внутрішній спокій, звільнившись від тягаря.

Так, легенда Івана надала більше уваги його особистій історії та внутрішнім переживанням. Вона розповіла про його незадоволення, невирішені питання і пошук спокою. Зустріч з коханою Оксаною в світлі літнього сонцестояння допомогла йому знайти відповіді і підтвердила обіцянку вічної єдності навіть після смерті. Ця легенда підкреслила силу любові та вірності, які перебувають поза межами життя, але назавжди живуть в серцях тих, хто вірить у безсмертність кохання.