Бігме, в кожного було таке, коли раптом виникала підозра, що щось не те. І це не просто відчуття, коли ти купив в АТБ за акцією, подивився на термін придатності - там все добре, але потім з’їв того «все добре» чайну ложечку та одразу зрозумів, що щось не те. Мова йде про глобальне щось не те.

Отож, Вадим Нетребко. Такі собі ім’я і прізвища, котрі з голови вилітають одразу.

- Це ж цей був Влад, бля, як же його? Неварткін? Стій, ні! Згадав. Іван Надєїн.

Вадим протер піт з чола, бо хоча він і пройшов до магазину всього метрів 50 вулицею, але через спеку вже встиг спітніти, як майка інстаблогерки, котра займалась в спортзалі й заради ефекту треба було показати результат саме за допомогою спітнілої майки. Ну бо хто ж повірить, що було важко без плями на грудях?

- Привіт, мені сьогодні дві пляшки «Моршинської», - звернувся Вадим до продавчині.

- Газовану чи негазовану? - спитала вона.

- Негазовану, - машинально відповів Нетребко і навіть не встиг розрахуватися, як зерно підозри проросло у ґрунті «якогохерості». Річ у тім, що він декілька років купує саме негазовану «Моршинську» і Оленка (так звали продавчиню), то чудово знала і ті самі декілька років мінус тиждень ніколи не перепитувала у Вадима про вміст газу у воді. Якого хера вона це спитала зараз? Може банальна втома через спеку?

В цю мить до магазину зайшов Фома. Хлопець років тридцяти, котрий кожен ранок починав з пива і так харчувався ним до самого закриття магазу. Вадим, слід визнати, ніколи не бачив Фому геть п’яним, але і тверезим повністю він його ніколи не бачив. Фома завше був стабільної закваски.

- Дарова, - сказав Фома і вирішив, що відповідь Вадима йому нахрін не треба, звернувся до Оленки. - прівєт, зая. Мені, Лєнка, як всігда. Запиши в тєтрадь. Завтра зп і всьо отдам. Ти сама знаєш, шо я всігда отдаю сразу.

- Що саме записати? - спитала Оленка і далі відбулось те, що демонструє різницю між раціо та емоціо.

«Якщо день почався дивно, то чому далі градус дивини має спадати?» - це міг би бути вдалий пост у фб, але зараз Фома неочікувано швидко дістав ніж і вдарив їм в голову Оленці. Вона навіть не крикнула, а просто впала з цим самим ножем на підлогу.

- Може, блядь, спасіба скажем? - заявив Фома Вадиму.

- Спасіба? - наважився перепита Вадим, але через страх Фома не помітив знак питання у Вадима і прийняв то за ствердження.

- Отож. Завалив я суку. Хуй єго знає, шо воно такє, але я його завалив.

- Його?

- Ти дурне? Вєчно ходиш такий умний і, тіпа, зарас не поняв ніхуя? - Фома витримав павзу і подивився уважно на Вадима. Він точно його не розумів, - сьодня який день?

- Середа, - тихо прожебонів Вадим.

- Хуєда. 21 червня. Сонцестояніє. День, када усяка нечисть вилазить. Як, напрімєр, от ця сука. Ти нічого не замітив странного в ній?

Вадим вирішив зізнатися, що справді щось було не так. А що йому ще лишалось? Напасти на Фому. Таке геройство вдало закінчується лише в кіно.

- Якщо чесно, то помітив! Я постійно купую мінералку...

- Я так і знав, шо ти нічо нормальне не купуєш.

- Ну й Оленка добре знає, що я купую негазовану воду. І сьогодні вона чомусь перепитала яку я саме воду хочу?

- Нам пізда, а ти всьо равно нудиш, но ти правий. Я всігда в тєтрадь записую с утра літру Віденського і Оленка, в смислі, настояща Оленка, це прекрасно знає. А тепер, мій любий нудний друже, поясни мені якого хуя вона не знала про твою воду і моє пиво?

Питання насправді було складне і Вадим мав обдумати відповідь на нього. Фома вирішив, що немає часу в нинішніх умовах на нікому не потрібне обдумування і взяв ініціативу у свої руки. Хоча, по факту, він її зі своїх рук і не випускав.

- Влад, чьо ти стоїш? Бігом, бля, закрий двері.

-Я Вадим.

- І шо? Двері закривать не треба?

Вадим погодився, що треба. Він повернувся до Фоми, який вже пив пиво і передав одну пляшку Вадиму. Давно Нетребко так не починав ранок, але й сьогодні був особливий день, тому він не відмовився і зробив ковток. На диво стало легше.

- Кароче, я бачив дофіга фільмів про зомбі та знаю, шо нам дєлать далі.

- Але ж це не зомбі!

- І шо? Схєма всьо равно рабоча. Яка основна ошибка героїв в таких фільмах? Вони покидають супермаркет, а даже в цьому магазі ми спокійно можемо прожить до пол года. Туалет тут є. Фільми про зомбі канєшно херня повна, бо армія б з зомбі на самом дєлє справилась би за пару часов. Ну хай буде — пару днів. Наша армія перемоле цю нечисть на раз-два. Главне зараз просто берегти себе поки нас не спасуть. Ну і не вір всьому, шо ти бачиш.

Ніби заради драматизації ефекту якраз в цей момент у двері магазину настирно постукали.

- Блядь, - не придумав нічого кращого, що сказати Вадим.

Фома ж не придумав нічого кращого, ніж підійти до дверей, щоб подивитися хто там прийшов.

- Всьо добре. Це Тоха, - оголосив він і, щоб довести, що все аж настільки добре, то відчинив двері та впустив Тоху.

Тохі було під 50 і він любив, на відміну від Фоми, не тільки напої поміцніше, а й музику. Одягнутий він був у футболу з назвою культового альбому Металліки «Kill 'Em All». Її дизайн і те, що вона добряче так вицвіла, говорили про те, що це була та футболка, яку фанат купив на концерті гурту у 1983 році, потім, мабуть, помер і хтось з сім’ї віддав її в гуманітарку. Таким чином щасливим власником став Тоха.

- Я не зрозумів, а навіщо ви зачинились? - Тоха, який насправді був Антоном Григоровичем і доцентом катедри слов’янських культур в місцевому університеті, говорив прекрасною українською мовою, знав також польську і чеську мови, прекрасно розбирався у віруваннях древніх слов’ян й також був алкоголіком, бо не міг себе реалізувати. Саме така відмазка алкоголізму в нього принаймні була.

- Чекай, я все поясню, но ти спочатку розкажи Вадиму про те шо сьодня день всякої нечисті.

- Ти про Івана Купала? Так, це традиційно вважається днем нечистих сил. Також вночі був шабаш.

- А я тобі казав! - радісно вигукнув Фома.

- Що казав?

- Літнє сонцестояння — день, када відьми, чорти прикидаються людьми.

- Ну це не зовсім так.

- Ну я можу шось путать. Серед нас тікі ти не спутаєш чорта і біса ілі баси Ньюстейда в “Kill 'Em All” з басами Бертона в «...And Justice for All».

- Сто відсотків.

Навряд слово «раптом» доречне після того, як Фома вбив Оленку, але для Нетребка це все одно була «раптом», коли він побачив, як ніж увійшов в тіло Тохи.

- Заєбісь, шо я подумав і взяв ше один нож.

- Якого хуя?!

- Я тобі говорив— не вір всьому, шо ти бачиш! Тоха мені тищу раз розказував історію Металліки. Він не міг перепутать Бертона і Ньюстейда, бо Бертон не іграв на басах в «..And Justice for All» просто через той факт, шо загинув. Поможи його занести отсюда.

Либонь, через стрес, але Вадим не мав жодних заперечень до Фоми й вони понесли тіло Тохи в приміщення, де зберігався надлишок продукції.

- Ніхуя собі! - зрадів чомусь Фома.

- Що таке?

- Шо таке? Шо, блядь, таке? Ти, вапще, не замічаєш? - щиро здивувався Фома.

- Ти про що?

- Кокосовий «Рошен». В магазі його нема, а гля скількі його тут! - Фома показав на стіл, де лежало п’ять батончиків і одразу схопив один, - будеш?

- Ні, дякую.

- Мені більше дістанеться, - він сказав цю фразу так, що це звучало одночасно як «дякую» і «срав його пес, який ти деган, Нетребко».

Вони повернулись до магазину і Фома знову дав Вадиму пиво. Він підняв свою пляшку догори та промовив:

- Шоб так русня здихала бистро, як ця нечисть тут.

Вадим цокнувся пляшкою з Фомою, бо може він і наробив херні, але за таке не випити, то гріх.

- Що ми будемо робити, якщо вони просто обмовились? - чомусь вирішив спитати Вадим.

- В смислі обмовились? Єсть вєщі вічні. Це привичка і, представ собі, фанатизм. Фанатизм вічний, бо він слєпий. Тоха не міг проєбать факти про Металліку. А привичка, Вадік, работає на автоматі. Це сраний рефлекс. Бєзусловний. Ти ж розказував, шо постійно купуєш мінєралку. Вона на рефлексі не справшівала б яку тобі нада, а просто дала. Развє нє? Це не Лєна!

В цей день слово «раптом» можна геть забути. Цього разу пролунав рингтон з телефону, котрий точно належав Оленці.

- Не реагіруй.

- Блядь, як не реагувати? Гей-гей, люлі-люлі, ворогам покажем дулі. Я зараз Оленку ще раз вб’ю, якщо цю херню знову почую з її телефону. Дай хоча б на беззвучне поставити!

Коли Нетребко втретє почув: «Гей-гей, люлі-люлі, не кує для них зозуля», він не зміг стриматися, бо підскочив до Оленки, взяв її мобілку і звично не «раптом» вигукнув:

- Якого? Ти що наробив, ідіот?

- Хто?

- Ти!

Вадим увімкнув режим без звуку і показав мобілку Фомі, де Оленка обіймала свою копію, при цьому на екрані під час виклику писало «Сестричка».

- Должно буть об’яснєніє.

Рингтон перестав грати, бо виклик ніхто не прийняв.

- Поки логічно, що Оленка попрохала сестру замінити її, а вона ніхріна не знала про наші звички! Хіба ні? І скоро прийде Оленка і що ти їй скажеш?

- В Тохі точно нема брата-блізнєца.

- І шо?

У двері постукали.

- Нам пизда. Точніше, тобі пизда, бо ти вбив дві людини. Я зможу все пояснити поліції. Я нікого не вбивав. Через алкоголізм ти йобнувся і придумав якусь херню про сонцестояння.

Вадим впевнено пішов до дверей, щоб їх відчинити.

- Пам’ятаєш, що я тобі казав? - Фома чомусь грамотно озвучив думку, - не вір всьому, шо ти бачиш.

Вадим розвернувся до Фоми.

- І? За дверима стоїть Оленка. Я зараз відчиню їй двері та все поясню. Ножів в тебе більше нема!

Фома просто всміхнувся і цього було достатньо, щоб Вадиму стало страшно, бо він згадав, що Фома спочатку чомусь називав його Владіком і те, що він не чув, щоб Фома зачиняв двері. Він хотів обернутися, але вже і так знав, хто за ним стоїть. Вадим відчув якийсь легкий укол в шию. Ковть. Він побачив, як встала сестра Оленки, вийняла з голови ніж. Ковть. Він почув, як хтось рухається на складі й він точно знав, хто це. Ковть.

- Можна ж було просто подарувати його. Нахуя вся ця вистава треба була? - спитала сестра.

Ковть.

- Тому, що кров в котру потрапляє адреналін, гормон страху, набагато смачніше — сказав Фома.

Ковть.

- З днем народженням, кохана.

Ков...