Тисячі років тому, коли Континент був населений дикими племенами, які розуміли тільки мову сокири й меча, коли держави остаточно не були сформовані в союз під назвою Девʼятицарство, а за кожен родючий клаптик землі точилися кровопролитні війни між ватажками племен і їх послідовниками, сталася ця історія. В одній з мальовничих місцевостей на межі сучасних країн Ратарії та Алтії панувало племʼя під назвою фліски чи фліти (оригінальна назва так і не збереглася). Це були хлібороби та скотарі, які обробляли землю, засіюючи її з любовʼю і повагою на котрі тільки були здатні. Як зазначалось раніше часи тоді були важкі, і від набігів інших племен нікуди було діватися, тож фліти обрали своїм ватажком кремезного воїна на імʼя Атрід.

Двадцять років у поселенні під назвою Скелла панував мир і спокій. Мав ватажок прекрасну доньку на імʼя Уна. Не встиг Атрід і оком моргнути, як пора вже було видавати доньку заміж. Оголосив Атрід про свій намір видати Уну тільки за достойного воїна, не знаючи, що серце її вже давно належало сину коваля на імʼя Оскі.

Оскі закохався в Уну з першого погляду, як тільки побачив її під час святкування Рамува — свята вогню і благословення майбутнього врожаю. Він крадькома залишав їй дарунки у вигляді прикрас, які створював для неї сам, писав вірші про неї і складав пісні, доки не зустрів Уну в лісі, куди вона крадькома тікала аби побути на самоті. Оскі забракло сміливості в усьому зізнатись, та Уна сама вже прекрасно все зрозуміла.

Так вони і зустрічались таємно у тому лісі до самого Елою — свята збору врожаю, на який і приїхали претенденти на руку і серце доньки ватажка флітів.

Батько так любив Уну, що дозволив їй обирати серед претендентів, які приїхали не тільки з сусідніх поселень, а і з далеких-далечінь, з-за самого Тристокового моря. Один з претендентів був сином легендарного воїна Яспена, звитяжна слава якого йшла попереду нього. Молодик на імʼя Тріґе привіз золото і прикраси, розкішні тканини і незвичайні солодощі. Був улесливим і наполегливим, та попри усі його старання Уна відмовила йому. Тріґе сприйняв це як образу і обіцяв помститися Атріду. Якими б вмовляннями не намагався переконати доньку Атрід, вона була неприступна.

Минав час. У поселенні тривала підготовка до Сейну — свята вшанування усіх мертвих і дня, коли світ огортає темрява і зима. Саме в цей день Рогатий Бог — Бог плодородства, брат і перший чоловік Богині Ліліт вступає у бій зі своїм іншим братом Багатоликим Богом і, програвши битву, засинає аж до самої весни. На весні бій повториться і тоді вже Рогатий Бог переможе, відправляючи Багатоликого Бога в один з його Потойбічних світів.

Скелла палала вогнями від багать та жаровень, які залишали горіти всю ніч аби Рогатий Бог навіть у сні міг побачити, що на нього усі чекають, як робила для нього і сама Богиня Ліліт. Про погрози Тріґе вже всі забули і жили собі своїм мирним життям, будуючи плани на прийдешній рік.

Атрід вирішив спробувати навесні знову вмовити доньку обрати з нових претендентів. Уна та Оскі планували зізнатися йому у всьому, або ж втекти. Та планам тим не судилося здійснитись.

В один із ясних днів, коли сніг вже випав, але сонечко припікало як на весні, перетворюючи сніг на калюжі, селище зазнало нападу. Невідомі воїни в шоломах із черепів диких тварин трощили і спалювали домівки, вбивали і грабували, супроводжуючи свої дії диким реготом, покривали жінок на очах їх чоловіків та дітей, а потім вбивали тих, хто пережив це насилля.

Скелла поринула у хаос.

Оскі та Уна були знову в лісі, віддаючи один одному свої тіла, частинку серця й душі. Побачивши дим від полумʼя і почувши крики, вони кинулись до поселення і це була найбільша їх помилка.

Голова ватажка Атріда, наштрикнута на довгий спис, височіла на майданчику, де відбувались зібрання посеред поселення. Тіла інших захисників і жителів Скелли вкривали землю немов простирадло. У повітрі стояв запах горілого дерева і людської плоті. Побачивши Уну та Оскі, воїни з черепами тварин на голові схопили їх і почали свою розправу.

— То ось яка причина твоєї відмови? — питав Уну Тріґе знімаючи свій шолом. — Дивись що ти наробила! Проміняла мене на оце? — він скривився до Оскі демонструючи свою відразу. — То нехай він побачить що буває із тими, хто протистоїть Тріґе Яспенсену.

Він зґвалтував Уну на очах Оскі, а тоді віддав її на поталу іншим. Коли головорізи Тріґе вдосталь насолодились розрухою, яку вони за собою принесли наче смертельну хворобу, Тріґе розтрощив Оскі майже усі кістки і залишив його помирати на попелищі домівки та його світлих мрій.

Оскі знайшов в собі сили доповзти до коханої, та вона вже не дихала. Тоді Оскі взревів як поранений звір до Богів. Спочатку він просив смерті, щоб возз’єднатись з коханою, потім кари для кривдників, посипаючи їх прокльонами, а тоді він зажадав сили для помсти.

Він молився до Ліліт, та вона полишила його. Він благав Рогатого Бога про заступництво, та він не чув, бо вже заснув. Він звертався до Усміхненого Бога за вдачею, як до заступника закоханих, та і той відвернувся від Оскі. Готовий вже змиритися зі своєю долею, Оскі вирішив просто закрити очі і чекати доки Смерть не змилується над ним і не прийде по його душу.

Тоді і явився йому Багатоликий Бог. Одіж його була зіткана із самого мороку, Тіні кружляли поруч, стелячись перед ним чорним туманом, обличчя його змінювались тисячами різних ликів і говорив він тисячею голосів водночас.

— Вставай, — наказав він Оскі.

— Як же я встану, коли я напівмертвий? — промугикав юнак.

Багатоликий Бог не відповідав. На подив для себе Оскі підвівся, не відчуваючи більше пекучого болю від фізичних ран. Тільки душа його стікала кровʼю.

— Ти просив смерті чи сили для помсти, — заговорив Багатоликий Бог. Він ніби привид плив по землі туди-сюди, походжаючи півколом. — І я почув тебе, моє дитя. Я подарую тобі силу від якої твої вороги помиратимуть в муках чи від страху. Та сила ця буде не благословенням, це буде мітка. Моя мітка. Кожен раз, як Тіні проходитимуть крізь тебе, проводячи мою силу, ти відчуватимеш біль.

— Я готовий, — без тіні сумніву відказував Оскі. — Але чому саме ти відповів на мої благання?

Бог усміхнувся тисячею чужих посмішок вдивляючись різнобарвними очима в Оскі.

— Рогатий Бог обдарував вас, людей, врожаями та плодючістю цієї землі. Усміхнений Бог нагородив вас своєю посмішкою, даруючи вдачу в любовних ділах і навчив вас обробляти цю землю. Без Ліліт взагалі вас усіх би не було. Я ж не дав вам нічого. Бажаю виправитись. Як творець магії і усіх магічних створінь, володар Потойбічних Світів і батько мороку я подарую вам, людям, частку своєї сили. Тільки обрані зможуть отримати цей величний дар.

Відказавши останні слова, Багатоликий Бог клацнув своїми довгими пальцями і в ту ж саму мить з його плаща злетів гігантський ворон створений з Тіней і вселився у Оскі.

Кожною кісткою, кожним мʼязом, кожним закутком своєї душі Оскі відчув жахливий пекучий біль, немов його розтинають з усіх боків одночасно. Біль був такий нестерпний, що Оскі зомлів.

Коли він прокинувся Багатоликого Бога вже не було поруч. Тіло його скиміло від ударів, та рани всі затягнулися. Сили ж обіцяної Багатоликим Богом Оскі не відчував. Не розуміючи що ж таки з ним сталося, Оскі заходився ховати полеглих. Тіло коханої він обережно загорнув у біле сукно, яке вдалося відшукати посеред уламків осель і відніс її до лісу, де поховав під деревом, під яким вони кохалися.

Він не знав скільки часу йому знадобилося аби віддати землі усіх і що далі тепер йому робити.

Ноги самі повели його у бік Трискового моря. Тиждень під дощами, що змінювалися колючим снігом, блукав отак Оскі у пошуках невідомо чого, ніби його вела якась таємнича сила. Він натрапляв і на інші поселення, які зазнали розправи від діяльності Тріґе, і кожен раз зупинявся аби поховати небіжчиків. Повсякчас він знаходив серед них закохані пари, які так само тягнулися один до одного у передсмертній агонії.

Гнів його ріс, гнів живив його, гнів ставав його сенсом. Майже без сну, без нормальної їжі Оскі натрапив на чергове таке селище у якому зустрів головорізів Тріґе. Вони вже збирались покинути місце, закидаючи на свої кремезні спини мішки з награбованим, коли Оскі вийшов до них. Тріґе одразу ж впізнав його. Шкірячись найжахливішою посмішкою, яку було видно через його кістяний шолом, він направився до Оскі розмахуючи своєю бойовою сокирою. Та не встиг воїн замахнутися, як тіло його прошила невідома Тінь, що прийняла перед тим людську подобу. Тріґе витріщався на діру у своїх грудях, Оскі ж дивився на свою лівицю з якої ця Тінь просочилась.

З-за спини Оскі виринув той самий ворон з плаща самого Багатоликого Бога і крила його були такі велетенські, що тінь від них закривала усе село. Тріґе осів, а його воїни почали розбігатися хто куди, репетуючи зовсім не по-войовничому.

Та Оскі був безжальним. Безжальним був і Тіньовий ворон.

Та сама сила, про котру і говорив йому Багатоликий Бог відчувалася кожною його клітинкою. Вона проходила крізь нього, як проходить крізь дерево блискавка і виходила назовні чорним туманом, який формував людські постаті.

Усі як один головорізи Тріґе впали пройняті Тінями немов стрілами.

Оскі лютував, Оскі панував, Оскі сам почувався тепер Богом. Та вартувало правосуддю здійснитися, як Тіньовий ворон і усі Тіні пройшли через Оскі назад, ховаючись в ньому самому. От тоді він відчув на собі ту саму мітку Багатоликого Бога.

Оскі впав на землю і тіло його судомило. Оскі згорав із середини, Оскі бився в агонії і Оскі знову зомлів.

Прокинувшись за три дні Оскі відчув себе новою людиною. Провідником. Лицарем.

Так і прозвали його зрештою Лицарем Тіней ті, кому щастило вижити після зустрічі з ним.